М.Грушевський і Антонович. Державницька й народницька школа в Україні - реферат українською
На істориків, як це часто буває і в інших науках, тиснуть стереотипи стійких уявлень. Твердження, визнані більшістю фахівців, стають аксіомами. Здається, ніби час тривалого панування певної концепції вже сам по собі гарантує її сталу істинність. Коли свого часу М. Грушевський сформулював національну схему української історіографії, він зламав усталений погляд на східнослов’янську («загальноруську») історію – погляд з висоти, як писав М. Максимович, кремлівського пагорбу.
Заперечення карамзінсько-соловйовської інтерпретації української історії звучали і раніше. У 1830-х – 1840-х рр. полемізували про це з росіянами перший ректор Київського університету і ідеолог кирило-мефодіївських братчиків, пізніше – представники київської історико-правничої школи й провідник Старої громади. Останній в цьому напрямі зробив найбільше. В. Антонович усю свою діяльність присвятив поборенню панівної теорії. Але лише М. Грушевський у 1904 р. дав чітке визначення більш ніж півстолітнього переконання українських істориків. І по праву цей рік, а не рік виходу альманаху «Киевлянин» чи «Запорізької старовини» І. Срезневського, вважається роком постання національної схеми історіографії. Невелика стаття «Звичайна схема руської історії і справа її раціонального укладу» стала хрестоматійною, вона протягом майже ста років десятки разів передруковувалася.
У 1923 році настала черга тріумфу Д. Дорошенка. З появою його «Огляду української історіографії» спершу частина, а згодом і переважна більшість істориків приймає його поділ історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. на державницький і народницький періоди. Після 1991 року його думки з цього приводу стали хрестоматійними не тільки в еміграійних колах, а й в Україні..
Не ставлячи за мету спростовувати висновки Д. Дорошенка, у цій статті я лише намагатимуся уточнити кілька засадничих положень, на які спирається сучасна українська історіографія, а саме, з’ясувати: 1) наскільки антагоністичними були відмінності між істориками-державниками і народниками; 2) що слід вважати державницькою школою, її хронологічні межі і кого персонально можна вважати державником; 3) як державницька школа співвідноситься з радянською марксистсько-ленінською та історіографією радянського періоду за доби українізації.
Почнемо з першої проблеми. Як кожна новопостала історіографія, державницька школа рішуче, по-революційному поривала зі своєю попередницею, підкреслюючи лише її недоліки, нехтуючи позитивним. Логіка моменту підказувала різко і однозначно засудити ще не так давно панівний напрям.
Головні звинувачення на адресу істориків-народників були такими: а) вони розглядали історію України з бездержавних позицій; б) недооцінювали власну еліту, протиставляли народ провідній верстві. Нова школа постала під час української революції. Політика детермінувала філософію історії. Історіософія завжди відгукується на виклики часу, рефлексує на суспільне замовлення. Поразка у визвольних змаганнях спонукувала провідників революції шукати глибинних причин цієї поразки. Головну причину неготовності широкого загалу українців сприйняти постулат незалежності поміркований табір вбачав у діяльності лівих сил, які уособлював видатний історик есер Михайло Грушевський. В його особі сполучалися історик і політик, теорія і практика суспільного життя.
Правому крилу української політики важко відмовити у слушності логічних побудов, хоча й надмірне спрощення, неврахування нюансів вимальовує картину, далеку від істини. Праві стверджували: «Соціалісти і М. Грушевський проголошували федеративний курс, зволікали з самостійністю, бо не розуміли ваги власної держави. Ліві політики будували соцалізм, бо Грушевський любив народ на противагу вищим верствам. Ці думки Грушевський виклав у своїх історичних працях».
Отже, політичне підґрунтя суперечки між так званими державниками і народниками безперечне. Історики-державники, як і М. Грушевський, виступали у цій критиці передусім як політики, а не «чисті» науковці; це, власне, і зрозуміло. Молодий М. Грушевський, свого часу так само формулюючи зміст української історії, мав на увазі сучасний політичний інтерес України на зламі двох століть. Тоді молодий львівський професор виступав в авангарді прогресивних політичних сил, поборював віджиле українофільство, національний гермафродитизм діячів другої половини ХIХ ст. На початку 20-х років він уже відставав від вимог часу і його цілком природно вже випереджали молоді політики, які очолили революцію на її завершальній стадії і гірко рефлексували з приводу невдачі в добу національного відродження народів Східної Європи.
Заперечення карамзінсько-соловйовської інтерпретації української історії звучали і раніше. У 1830-х – 1840-х рр. полемізували про це з росіянами перший ректор Київського університету і ідеолог кирило-мефодіївських братчиків, пізніше – представники київської історико-правничої школи й провідник Старої громади. Останній в цьому напрямі зробив найбільше. В. Антонович усю свою діяльність присвятив поборенню панівної теорії. Але лише М. Грушевський у 1904 р. дав чітке визначення більш ніж півстолітнього переконання українських істориків. І по праву цей рік, а не рік виходу альманаху «Киевлянин» чи «Запорізької старовини» І. Срезневського, вважається роком постання національної схеми історіографії. Невелика стаття «Звичайна схема руської історії і справа її раціонального укладу» стала хрестоматійною, вона протягом майже ста років десятки разів передруковувалася.
У 1923 році настала черга тріумфу Д. Дорошенка. З появою його «Огляду української історіографії» спершу частина, а згодом і переважна більшість істориків приймає його поділ історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. на державницький і народницький періоди. Після 1991 року його думки з цього приводу стали хрестоматійними не тільки в еміграійних колах, а й в Україні..
Не ставлячи за мету спростовувати висновки Д. Дорошенка, у цій статті я лише намагатимуся уточнити кілька засадничих положень, на які спирається сучасна українська історіографія, а саме, з’ясувати: 1) наскільки антагоністичними були відмінності між істориками-державниками і народниками; 2) що слід вважати державницькою школою, її хронологічні межі і кого персонально можна вважати державником; 3) як державницька школа співвідноситься з радянською марксистсько-ленінською та історіографією радянського періоду за доби українізації.
Почнемо з першої проблеми. Як кожна новопостала історіографія, державницька школа рішуче, по-революційному поривала зі своєю попередницею, підкреслюючи лише її недоліки, нехтуючи позитивним. Логіка моменту підказувала різко і однозначно засудити ще не так давно панівний напрям.
Головні звинувачення на адресу істориків-народників були такими: а) вони розглядали історію України з бездержавних позицій; б) недооцінювали власну еліту, протиставляли народ провідній верстві. Нова школа постала під час української революції. Політика детермінувала філософію історії. Історіософія завжди відгукується на виклики часу, рефлексує на суспільне замовлення. Поразка у визвольних змаганнях спонукувала провідників революції шукати глибинних причин цієї поразки. Головну причину неготовності широкого загалу українців сприйняти постулат незалежності поміркований табір вбачав у діяльності лівих сил, які уособлював видатний історик есер Михайло Грушевський. В його особі сполучалися історик і політик, теорія і практика суспільного життя.
Правому крилу української політики важко відмовити у слушності логічних побудов, хоча й надмірне спрощення, неврахування нюансів вимальовує картину, далеку від істини. Праві стверджували: «Соціалісти і М. Грушевський проголошували федеративний курс, зволікали з самостійністю, бо не розуміли ваги власної держави. Ліві політики будували соцалізм, бо Грушевський любив народ на противагу вищим верствам. Ці думки Грушевський виклав у своїх історичних працях».
Отже, політичне підґрунтя суперечки між так званими державниками і народниками безперечне. Історики-державники, як і М. Грушевський, виступали у цій критиці передусім як політики, а не «чисті» науковці; це, власне, і зрозуміло. Молодий М. Грушевський, свого часу так само формулюючи зміст української історії, мав на увазі сучасний політичний інтерес України на зламі двох століть. Тоді молодий львівський професор виступав в авангарді прогресивних політичних сил, поборював віджиле українофільство, національний гермафродитизм діячів другої половини ХIХ ст. На початку 20-х років він уже відставав від вимог часу і його цілком природно вже випереджали молоді політики, які очолили революцію на її завершальній стадії і гірко рефлексували з приводу невдачі в добу національного відродження народів Східної Європи.
Скачати реферат М.Грушевський і Антонович. Державницька й народницька школа в Україні
Схожі українські реферати
|
1. Реферат: М. В. Лисенко (1842—1912 pp.) Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня (за новим стилем) 1842 р. в с. Гриньках, Кременчуцького повіту, Полтавської губернії, в сім'ї поміщика. Батько Миколи Віталійовича був людиною освіченою і культурною; в юності був зв'язаний з декабрист... 2. Реферат: М. Д. Леонтович (1877—1921 pp.) Микола Дмитрович Леонтович народився 1 грудня 1877 p. в с. Монастирьок, кол. Брацлавського повіту на Поділлі, в сім'ї священика. З малих років майбутній композитор виявив визначні музичні здібності. Коли Микола підріс, батько віддав його вчитись до ... 3. Реферат: М. П. Мусоргський (1839—1881 pp.) Модест Петрович Мусоргський народився 1839 р. в сім'ї поміщика у Псковській губернії. Уже ранні дитячі враження Мусоргського були пов'язані з селянським середовищем, з його побутом, піснями. Розповіді няні пробудили в ньому любов до народної творчост... 4. Реферат: М. Туллій Ціцерон — вершина римського красномовства Міністерство аграрної політики України Технікум СДАУ РЕФЕРАТ з ораторького мистецтва на тему: “М.Туллій Ціцерон – вершина римського красномовства.” Виконала: Студентка 27 групи факультету правознавство Звякова І.О. Викла... 5. Реферат: М.В. Гоголь у листах А.П. Чехова. М. В.Гоголь у листах А. П.Чехова В академічному 30-томному виданні літературної спадщини А.П.Чехова 12 томів займають його листи. Їх правомірно називають “другим зібранням творів письменника”. Знайомлячись з листами, починаєш зовсім по-іншому розумі... 6. Реферат: М.В.Гоголь - життєвий шлях “М.В.Гоголь – життєвий шлях” М.В.Гоголь народився 20 березня 1804 року в с.Великі Сорочинці, Полтавської губернії. Його батько писав п’єси, ставив театральні спектаклі. В дитинстві М.Гоголь багато читав художніх книжок, що сформувало літературні см... 7. Реферат: М.В.Гоголь – життєвий шлях М.В.Гоголь народився 20 березня 1804 року в с.Великі Сорочинці, Полтавської губернії. Його батько писав п’єси, ставив театральні спектаклі. В дитинстві М.Гоголь багато читав художніх книжок, що сформувало літературні смаки майбутнього письменника. Да... 8. Реферат: М.В.ГОЛОГОЛЬ – УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНІЙ Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий на... 9. Реферат: М.Вовчок - основоположник прози для дітей Марко Вовчок – основоположних прози для дітей. Народність оповідань. Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум ... 10. Реферат: М.Грушевський очима англійців Передусім нагадаємо хронологічний та історичний контекст: Михайло Грушевський народився 1866-го року — саме того року відбулася битва при Садовій між Прусією та Австро-Угорщиною, що поклала початок занепадові Габсбургської монархії. Ослаблюючи внутрі...
11. Реферат: М.Грушевський і Антонович. Державницька й народницька школа в Україні
На істориків, як це часто буває і в інших науках, тиснуть стереотипи стійких уявлень. Твердження, визнані більшістю фахівців, стають аксіомами. Здається, ніби час тривалого панування певної концепції вже сам по собі гарантує її сталу істинність. Коли... 12. Реферат: М.Коцюбинський Тіні забутих предків Протягом 1910-1913 рр. Михайло Коцюбинський побував в "українських Афiнах" - так жартома називав село Криворiвню на Гуцульщинi. Письменник захоплювався цим краєм: "Я з головою поринув у Гуцульщину... Який оригiнальний край. Який незвичайний казковий ... 13. Реферат: М.М. Коцюбинський - дитячі оповідання У дні реакції після подій 1905 р., коли було так багато темряви, письменник з вірою в перемогу грядущої революції писав у своїй чудо-новелі “Intermezzo”: “...я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице... я дуже щасливий, що стрі... 14. Реферат: М.П. Чорнобаєва – шістдесят років на освітянській ниві Народилась Марія Пилипівна Гринчик (Чорнобаєва) у березні 1928 року в с. Торканівка, Тростянецького району, Вінницької області в родині колгоспників. Жага до навчання була притаманна їй з дитинства. В школі отримувала одні лише відмінні оцінки, але д... 15. Реферат: М.Рильський – як пейзажний лірик, як перекладач Максим Рильський — поет, учений, громадський діяч — один із невід'ємних елементів цієї культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, що поєднує палку любов до Батьківщини з живим відчуттям дружби народів, інтернаціональної єдності трудящих ус... 16. Реферат: М.С.Грушевський і розвиток школи й педагогічної думки в Галичині та Україні Народився Михайло Сергі-йович Грушевський 29 вересня 1866 року в м. Хелмі. Виростав на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в ... 17. Реферат: М.Трублаїні М.ТРУБЛАЇНІ Народився Микола Петрович Трублаєвський, який ввійшов у літературу під псевдонімом Микола Трублаїні, 25 квітня 1907 року на Вінниччині. Село Вільшанка загубилося серед мальовничих подільських степів, їх чарівність нікого не може залишит... 18. Реферат: М.Туллій Ціцерон – вершина римського красномовства Зміст 1. Життєвий шлях М.Туллія Ціцерона. 2. Виконавська майстерність Ціцерона. 3. Теорія і практика ораторського мистецтва Ціцерона. 4. Висновок. 5. Використана література. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ М.ТУЛЛІЯ ЦІЦЕРОНА. « Здається, для мене н... 19. Реферат: Мiжнародна економiка 1. СВІТОВЕ ГОСП-ВО, ЙОГО СТРУКТУРИЗАЦІЯ Й ОСОБЛ-СТІ РОЗВИТКУ. Розвиток світ. ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. до інтенсифікації міжнар. ек. спілкування, яке стало поступово виходити за межі міждерж. обміну товарами. Розвиток виробничих сил... 20. Реферат: Мiсце протестантизму в нацiонально-культурному русi XVI - першої половини XVII ст. (шкільництво, книгодрукування, розвиток мови) У духовному життi України наприкiнцi XVI - у першiй половинi XVII ст. спостерiгається розвиток книгодрукування, освiти, лiтератури. Це вiдбувається у контекстi iдейної полемiки, що охоплює всю Україну. Полюсами в нiй виступають католицька i православ... 21. Реферат: Мpії Таpаса Шевченка пpо майбутнє Укpаїни Пеpегоpтаємо стоpінки "Кобзаpя",знайомі й незнайомі. Знайомі з дитинства і наче зовсім нові, коли їх гоpтаєш на pізних вітpах часу. Адже поет говоpить до нас кpізь гомін, віяння і болі нашого часу. Він стає сучасником, бо слово любові не стаpіє... |
|