Проблема набуття Україною членства в НАТО - реферат українською

ЗМІСТ

Вступ 9

Розділ 1. Євроатлантична інтеграція України 10

у внутрішньому вимірі

Розділ 2. Проблема регіональної безпеки України 63

на шляху до Північноатлантичного Альянсу

Розділ 3. Пріоритети України в процесі набуття 101

членства в НАТО на перспективу

Висновки 131

Список використаних 138

джерелталітератури

Summary 143

ВСТУП

Початок ХХІ століття позначився загостренням низки глобальних проблем, але водночас окреслились й унікальні можливості для створення нової архітектури міжнародної безпеки, головним імперативом якої є партнерство і співробітництво. Сьогодні жодна країна неспроможна гарантувати свою безпеку лише власними силами. У зв’язку з цим особливого значення набуває розширення Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС) як ключових міжнародних структур безпеки в Європі. В основі цього процесу лежить природне прагнення європейських держав до взаємної інтеграції.

Розвиток подій у світі та на європейському континенті протягом останніх років засвідчив, що НАТО посідає провідне місце у складній архітектурі європейської та євроатлантичної системи безпеки. Така оцінка базується на тому, що понад півсторіччя НАТО зберігає мир у Європі. Маючи у своєму розпорядженні арсенал звичайної і ядерної зброї, організація продовжує забезпечувати захист союзників і водночас слугує основою для розбудови широкої мережі співробітництва з країнами Кавказу, Центральної Азії, Росією та Україною. Жодна інша організація не виконує такого комплексу функцій.

Щодо України, то її відносини з Північноатлантичним альянсом не є лише складником концепції безпеки. Певне зближення з НАТО і декларований курс на інтеграцію в євроатлантичний простір мають спиратися на принципову нову модель суспільно-політичного розвитку, відповідну стратегію внутрішніх перетворень і послідовні зусилля, спрямовані на зміну геополітичної ситуації, передусім характеру відносин з Росією. Сусідство з новими членами НАТО та аплікатами до цієї структури на західних кордонах відкриває перед Україною нові можливості інтеграції в європейські структури безпеки. Прагматичність цих цілей дає підстави сподіватись на їх широку підтримку в Україні різними політичними силами – від лівоцентристських до правих та націоналістичних – і поступове утвердження раціонального сприйняття Альянсу найширшими верствами населення.

Вступ до НАТО західних сусідів України, який став закономірним наслідком геополітичних змін на континенті, робить відносини з цією організацією ще важливішими не лише в межах західного вектора української зовнішньої політики, а й у масштабі субрегіональних стосунків. Останніми роками відбулася якісна еволюція фундаментальних засад організації суспільства та зовнішньополітичних орієнтацій країн Центральної і Східної Європи, настійливих ініціаторів розширення Північноатлантичного альянсу.

Суть передумов просування альянсу на Схід – повернення країн регіону до природного суспільного та міжнародного стану і зближення на цій основі цілісних і геополітичних орієнтацій, зокрема уявлень про зміст і параметри безпеки у просторі на захід від СНД. Розширення НАТО реально має не тільки військово-політичне значення, природний інтерес інтегрування містить і вагоміші складники – економічний та культурно-цивілізаційний.

Розширення НАТО на Схід, відповідно до умов вступу, має сприяти розв’язанню конфліктів, усуненню територіальних претензій до сусідів, зміцненню цивільного контролю над збройними силами, дотриманню прав національних меншин і прав людини, демократичному розвитку. Виконання цих вимог країнами ЦСЄ – новими членами НАТО – сприятиме зміцненню безпеки на західних кордонах України і створить додаткові стимули для внутрішніх перетворень в країні.

Тому актуальність теми полягає в тому, що інтеграція України в європейські та євроатлантичні структури є, безумовно, головною стратегічною метою держави. Сьогодні Україну розглядають як “опору і генератор стабільності й безпеки в Європі”. У ній вбачають стратегічний ланцюг між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем, унікального стратегічного партнера Європейського Союзу та особливого партнера НАТО.

Щодо вітчизняної та іноземної історіографії, то вона досить широка. Особливо слід відзначити такі джерела як: Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору1 Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р2., Матеріали міжнародного “круглого столу експертів”3, що стосуються співпраці та добросусідства України та ЄС, у роботі використані також дані провідних вітчизняних установ, що займаються дослідженням громадської думки: Фонду “Демократичні ініціативи”4, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України5.

• А
• Б
• В
• Г
• Д
• Е
• Є
• Ж
• З
• И
• І
• Ї
• Й
• К
• Л
• М
• Н
• О
• П
• Р
• С
• Т
• У
• Ф
• Х
• Ц
• Ч
• Ш
• Щ
• Ю
• Я