ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВИ - реферат українською

Слово стратегія належить до часто вживаних у різних сферах людської діяльності. Проте лише у небагатьох випадках воно використовується для позначення певної суми теоретичного і практичного досвіду. Зокрема, широкого визнання набуло поняття військова стратегія, яке одним з авторитетів у цій галузі Б.Лідделлом Гартом визначається як «мистецтво дистрибуції і застосування військових засобів з метою досягнення політичних цілей»1. Однак не буде перебільшенням сказати, що водночас із формуванням світового суспільства (одним з його породжень є війна) постає феномен зовнішньополітичної (міжнародної) стратегії його головних акторів — держав. Мистецтво зовнішньополітичної стратегії віддавна мало своїх яскравих творців і дослідників. Проте сьогодні на драматичному етапі світових змін ми знову опиняємось перед потребою осмислення його значення та здобутків.

Зовнішньополітична стратегія держави

Зовнішньополітична (міжнародна) стратегія держави — це система концептуальних підходів, що визначає життєво важливі національні інтереси держави та засоби їх забезпечення шляхом взаємодії з навколишнім світом.

Не можна в основному не погодитись з підходом авторів офіційної американської доповіді «Стратегія національної безпеки у новому столітті» (A National Security Strategy for a New Century. Washington. The White House, 1998, October), в якій національні інтереси поділяються на життєво важливі, важливі й гуманітарні. У доповіді зазначається, що життєво важливі інтереси «мають широке, надзвичайне значення для виживання, безпеки і життєздатності Америки». (Стосовно деяких інших підходів до класифікації та визначення національних інтересів — див. 2).

Можна вважати, що зовнішньополітична стратегія — це, радше, абстрактно-теоретичний феномен. Варто, однак, зазначити, що існує також широке розуміння зовнішньополітичної стратегії, як поєднання концептуальних засад і практичних дій держави, спрямованих на забезпечення національних інтересів. Автор даної статті схильний дотримуватись вужчого визначення поняття зовнішньополітичної стратегії, а те, що вкладається в його розширене розуміння, термінологічно кваліфікувати як здійснення стратегії. Нерідко історики та політологи вживають ще й термін гранд-стратегія (grand strategy), маючи на увазі військово-політичну стратегію, яка грунтується передусім на військовій доктрині, зокрема, у мирний час3. Здійснення зовнішньополітичної стратегії має передбачати процеси її визначення, практичного втілення (реалізації) та оцінки загальної сутності. Розглянемо головним чином перший з трьох згаданих функціональних елементів — визначення або, інакше кажучи, творення — зовнішньополітичної стратегії.

У кожному конкретному випадку зовнішньополітична стратегія як цілісне явище може розглядатись насамперед на найвищому з можливих для відповідної держави просторовому рівні. Так, наприклад, для держав з обмеженими можливостями та скромними амбіціями просторовим лімітом стратегії може бути регіон чи навіть субрегіон. Інші ж сприймають географію своїх національних інтересів ширше. Проте лише обмежене коло держав завжди мало потребу і було спроможне здійснювати зовнішньополітичну стратегію у географічно найширших межах. Спочатку вони охоплювали світи-пакси та суміжні території, а потім розростались за рахунок вторгнення до іншіх паксів. Класичним витвором такої стратегії був Давній Рим, який перетнув кордони Середземномор'я і сягнув статусу суперпотуги Старого світу. А першою державою, міжнародна стратегія якої справді реально претендувала на світовий рівень, вочевидь була Британія другої половини ХІХ ст. У ХХ ст. до Британії додались ще двоє гравців глобального рангу — США та СРСР. Як у ХІХ ст., так і пізніше, низка держав вперто наближалась до глобальних гравців, прагнучи наздогнати їх, але так і не зрівнялась з ними. Після Другої світової війни США та СРСР утвердились в ролі конфронтаційної пари наддержав. Сьогодні фактично лише Сполучені Штати зберегли статус світової держави, а отже, і спроможність реалізовувати власну глобальну міжнародну стратегію.

Зовнішньополітична стратегія втілюється не тільки всіма засобами зовнішньої політики (дипломатія, економічні зв'язки, розвідка, застосування військової сили, культурні впливи тощо), а й шляхом підтримки її внутрішньонаціональними заходами, що за певних обставин відіграють навіть більшу роль, ніж міжнародна діяльність. Нерідко визначення зовнішньополітичної стратегії та її втілення відіграє також внутрішньополітичну роль, особливо ж, коли вона перебуває в центрі суспільних чи внутрішньогрупових дискусій. Очевидним є, таким чином, тісний зв'язок усіх складників здійснення стратегії з внутрішнім станом держави. Більше того, можна припускати, що здійснення стратегії має значно менший ступінь автономності від внутрішньої політики, ніж дипломатія, і тому це більшою мірою є справою не лише професіоналів-бюрократів, а ширших верств громадськості і влади.

• А
• Б
• В
• Г
• Д
• Е
• Є
• Ж
• З
• И
• І
• Ї
• Й
• К
• Л
• М
• Н
• О
• П
• Р
• С
• Т
• У
• Ф
• Х
• Ц
• Ч
• Ш
• Щ
• Ю
• Я